Більше року Валерій Саранча працює на посаді голови Золотоніської районної ради. Йому довелося очолити район у один з найскладніших і найтрагічніших періодів історії України – у час Революції Гідності, буремних подій на Майдані, зміни влади та війни на Сході. Про підсумки своєї роботи у 2014 році, про здобутки та перспективи розвитку Золотоніського району політик розповів у інтерв’ю Дзвону.

– Чи не жалкуєте Ви, що погодились очолити районну раду, адже до цієї посади мали стабільну роботу у СТОВ «Пальміра» і вищу зарплату…

– Цей крок, на який я наважився, був підкріплений розумом і емоціями. Події, які відбувалися тоді у нашій країні, вплинули на моє рішення стати головою районної ради. Чи жалкую? Аналізуючи ті події, звісно, відчув певні протиріччя. З одного боку, ні про що не шкодую, адже за період роботи на цій посаді познайомився з великою кількістю людей – професійних, порядних, з якими хочеться працювати. Я отримав новий життєвий досвід, практику роботи на державній посаді. Краще пізнав район. Здобув нові знання, враження. Реалізував себе у новій сфері. З іншого боку – трохи жалкую, адже робота приносила більше негативних емоцій, викликаних сумними подіями у нашій державі. Це жертви на Майдані, анексія Криму, поява сепаратистських рухів, початок антитерористичної операції, фактично неоголошеної війни. Золотоніщина поховала вісім своїх синів-героїв. Тому часто доводиться дивитися в очі батькам, дружинам, родичам загиблих, відчувати себе ніби винним у їхній загибелі.

Багато негативу викликає мобілізація жителів району, відправка їх у зону АТО. Я часто  буваю на таких заходах. Це завжди важко. Розумію, що проводжаємо хлопців на війну. Перед очами часто постає така картина: п’ятирічна дитина обхопила рученятами свого батька і плаче: «Тату, не йди!». Звісно, це позитиву не викликає. Відчуваю свою відповідальність за всі ці події.

Великі переживання пов’язані з тим, що за останній рік дуже зубожіло наше населення. Щодня у мене на прийомі бувають люди з матеріальними проблемами, які розповідають про своє горе і болі. Ми намагаємось кожному допомогти, якось підтримати. Розумію людей: їхні образи пов’язані з війною, різким підвищенням цін, стрибком курсу долара, відсутністю контролю за ціноутворенням, зростанням вартості комунальних послуг… Жителі району, не маючи як продемонструвати свій протест, часто виказують обурення місцевій владі. Хоча районна влада, на жаль, не може вирішити глобальні державні питання.

У той же час, якби не було складно тут працювати, я розумію, що цю роботу не можна ставити ні у яке порівняння із службою наших воїнів, які, ризикуючи власним життям, захищають зараз нашу країну.

– Чого було досягнуто у Золотоніському районі за цей рік? Що було конкретно зроблено?

– Незважаючи на величезну кількість проблем, ми не опускали рук, докладаючи усіх зусиль, щоб Золотоніський район працював і розвивався стабільно. І можу впевнено сказати – ми отримали певні результати. Зокрема, протягом 2014 року Золотоніщина займала перше місце в області за рейтинговими показниками.

Головне завдання, яке ставив перед собою і досяг, – стабілізація суспільно-політичних відносин у районі. По суті, на Золотоніщині весь рік не було голови райдержадміністрації. Цей рік у районі пропрацювали за моделлю «парламентсько-президентської республіки». Склалися такі умови, що мимоволі провели експеримент із децентралізації влади – коли велика кількість функцій замикалась саме на голові районної ради. Тому у жителів Золотоніського району є можливість порівняти цей варіант роботи з іншими моделями.

Прийшовши на посаду, я зберіг той кадровий потенціал, що був у районі. Мій принцип – створити команду з патріотичних, професійних людей, які мають досвід роботи. Це заспокоїло ряд громадських організацій. Потім вдалося сформувати районну організацію «Народна  самооборона» – дієвий колектив активістів, який зробив багато корисних справ для району, зайнявся волонтерською роботою і здійснив близько сотні поїздок в зону АТО.  Але це все було реалізовано завдяки спільній роботі сільських рад та благодійності населення  району, яке щедро підтримує бійців АТО.

Доводилось багато зусиль докласти, щоб вирішити фінансові питання. Ми отримали складний бюджет – були великі проблеми з його наповненням… Проте його виконали і навіть перевиконали. Збільшили надходження від сплати податків за землю більше, ніж на мільйон гривень. Досягненням можна вважати і те, що більшість керівників, які мали проблеми зі сплатою податків, все-таки розрахувались із державою. Ми зуміли переконати їх, що не платити податки у такий важкий час для країни – це злочин.

У минулому році, незважаючи на війну в країні і проблемну роботу казначейської служби, вдалося залучити кошти і виконати комплексні роботи в освітній, медичній, соціальній галузях. Одні з найбільших досягнень – це відновлення роботи стаціонарів Пальмірської та Домантівської лікарень, а також Вільхівського навчально-виховного комплексу. Було проведено багато ремонтів у школах району та центральній районній лікарні.

Дуже важливою роботою є відновлення вуличного освітлення у селах. Було відремонтовано багато доріг комунальної власності, звичайно, по можливості.

В цілому удвічі збільшилось фінансування бюджету розвитку району, діяли всі затверджені районні програми. Я переконаний, що сільські жителі повинні жити не гірше, ніж міські, і отримувати всі ті послуги, які мають містяни.

– Як Ви ставитесь до адміністративної реформи? Чи потрібна вона людям і чи зараз вона актуальна?

– Щодо проведення реформ, то тут розмов більше, ніж дій. І покращення – ми не бачимо. Більшість реформ, які проводяться в Україні, здійснюються в інтересах центральної влади. А треба, щоб їх проводили для народу! Коли у приклад вдалого реформування ставлять країни Європи, то забувають, що там в основі всіх змін стоїть благополуччя людини.

Ми вже маємо досвід проведення пенсійної реформи. Все, що від неї здобули – це підвищення пенсійного віку. Так, у Європі теж це зробили. Але куди ж нам рівнятись? Там і умови праці та зарплата кращі, і відпочинок, лікування, харчування якісне. Там вищий рівень життя і довший вік людини. Європейці спочатку створили комфортні умови, а потім провели реформу. А в нас усе навпаки.

Так само відбувається і з децентралізацією влади. Децентралізація – річ потрібна, і якби влада дійсно хотіла, вже давно можна було б це зробити. Хоча б віддати повноваження у сфері земельних та фінансових питань у сільські ради, щоб люди могли вирішувати ці питання на місцевому рівні.

А в нас децентралізацію часто змішують із територіально-адміністративною реформою. Я б ці теми розділив. І спочатку провів би децентралізацію, яка б віддала більшу частину повноважень місцевим органам влади.

А щодо адміністративно-територіальної реформи, то треба розібратися: що нам нав’язують?

Укрупнення територіальних громад по 8-10 тисяч жителів. При цій умові із 34 сільських рад Золотоніського району повноцінними залишаться лише чотири. А скорочення сільських рад призведе до скорочення навчально-виховних комплексів, фельдшерсько-акушерських пунктів, будинків культури. У свою чергу це – зменшення кількості вчителів, лікарів, працівників сільських рад, що є неприпустимим. Можливо, це вигідно київській владі, бо дасть змогу зекономити гроші. Але чи буде це в інтересах сільських жителів?

Також можна зробити висновок: всі ці реформи вигідні великим агрохолдингам і їхнім власникам, яким потрібна наша земля, а не люди. І знову ми все робимо не так, як це заведено у Європі. Там спочатку залучили кошти, удосконалили інфраструктуру, показали переваги реформування. Люди побачили, що це має сенс, і пройшло природнє самооб’єднання громад. У нашому випадку – насильницькому – скорочення сільських рад нічого, крім вимирання сіл, не дасть! Тому я, як голова громади Золотоніського району, категорично проти нав’язаних нам зверху реформ. І закликаю всі громади висловити своє бачення на сходках жителів сіл. Нам треба всім разом відстоювати свою позицію про недопущення непотрібних реформ. До нас мають прислухатися!