Минуло вже більше двох місяців з того часу, як у нашому місті була зареєстрована нова громадська організація «Золотоніський координаційний комітет сприяння обороні України», яка об`єднала у своїх рядах волонтерів декількох спілок та організацій Золотоноші. Очолив комітет відомий у місті підприємець В`ячеслав Назаренко. За час існування цього об`єднання волонтери встигли зробити для воїнів, які служать у зоні АТО, чимало добрих справ, тому й вирішили прозвітувати про них громаді. Зустріч відбулася минулого вівторка в актовому залі міської ради за участю наших земляків, воїнів-героїв, які після виходу з-під Дебальцевого перебувають на ротації: Романа Кравченка, Сергія Чубіна, Романа Ржепницького, Віктора Терещенка (усі вони із Золотоноші), Валерія Коцара з Піщаного,  а також батька бійця, який служить на Сході, 61-річного Віктора Олефіра з Вільхів, що їздив з волонтерами у зону АТО. Присутність цих мужніх хлопців та чоловіків у камуфляжі, застуджених і втомлених, із запаленими очима знову й знову нагадала про те, що в країні йде війна, і ми не повинні про це забувати. Учасники зібрання не раз вставали, вітаючи бійців оплесками, адже звітний процес час від часу переривався розповідями про війну або словами подяки і дружніми побажаннями на адресу воїнів чи волонтерів.

Конкретні дії  

В`ячеслав Назаренко коротко розказав про роботу комітету, який він очолює, адже діяльність цієї організації висвітлюється чи не у кожному номері газети «Златокрай». Нагадаємо, що серед добрих справ: передача у зону АТО 50-ти буржуйок і трьох автомобілів, обшитих захисним залізом (ще близько 10-ти волонтери ремонтують безпосередньо на Сході). Завдяки акумуляторним батареям для ЗРК, які члени комітету передали у зону бойових дій з нашим бійцем Станіславом Бєдарєвим, вже було збито шість безпілотників ворога! За короткий час до зони АТО відправлено також електростанцію, двигун та мости до УАЗу. «Автомобільна» тема була чи не найпопулярнішою на звіті. Волонтери у подробицях розповідали, як доводилося реанімовувати кожну з машин, відправлених у зону бойових дій. Одна з них, обшита залізом, вже встигла врятувати життя наших бійців, про що вони розповіли волонтерам. Схвально зустріли присутні повідомлення про те, що машинобудівний завод ім. Лепсе віддає членам комітету автомобілі – КрАЗ і два ЗІЛ-130. Після ремонту вони теж відправляться на Схід, як і «Газель», яку зараз повертають до життя волонтери комітету.

На благодійній ярмарці «Масляна для АТО», проведеній за ініціативи комітету, було зібрано 21 тис. 422 грн. За останні три місяці на передову було відвезено кілька тонн продуктів, які передали небайдужі жителі міста та району, загальноосвітніх закладів та церков. На Схід були також відправлені запасні частини для автомобілів, агрегати живлення, радіостанції, бронежилети, каски та ін. Буквально днями, на прохання нашого земляка Максима Христенка, який служить під Маріуполем, волонтери комітету передали у гарячу точку зарядні пристрої до акумуляторів, теплі речі. Вони не раз особисто виїжджали на Схід і відвезли бійцям кілька тон провізії та обмундирування. Слід зазначити, що члени комітету постійно знаходяться на зв`язку з військовиками, знають їхні потреби і надають саме ту допомогу, яка потрібна у даний час.

Детальний звіт про використання зібраних золотонісцями коштів надав голова ревізійної комісії Координаційного комітету Роман Кузьменко. За два місяці було перевезено близько 7 т вантажу: продукти харчування, теплі речі, бутильовану воду, запчастини, відремонтовано і відправлено три автомобілі, на ремонт машин було витрачено близько 16 тис. грн. На спорядження для бійців АТО було витрачено 10 тис. 624 грн., для відправки цих вантажів і самих автомобілів в зону АТО було витрачено бензину 370 літрів на суму 7400 грн., дизпалива 410 літрів на суму 8200 грн. Придбано три електростанції, два великих акумулятори (для ЗТР “Оса”) на суму 6 тис. грн.

Доповідач зазначив, що цей звіт може прочитати кожен житель міста, який має бажання, треба тільки прийти у офіс організації.

Перспективні плани

Волонтер Координаційного комітету Анатолій Янголь розповів про реалізацію майбутніх проектів організації, зокрема, таких, як: «Село для  АТО», «Родина воїна, який служить у зоні АТО», «Авто для АТО» та ін.. Вадим Мархоцький підняв тему псевдоволонтерів (див. «Златокрай» №10, за 5 березня).

Заступник головного лікаря ЦРЛ Юрій Мазур наголосив на необхідності негайного впровадження у життя проекту «Психологічна реабілітація», який би допоміг бійцям, які повернулися із зони АТО, підлікувати не тільки тіло, а й душу, швидше адаптуватися до умов мирного життя. Учасники зібрання підняли тему лікування і обслуговування воїнів АТО у золотоніській ЦРЛ, назвали недоліки у цьому питанні і навіть розповіли про те, що один з лікарів заявив бійцю, який прийшов на консультацію, що вона коштує… 200 грн.

Проблему обговорювали довго й емоційно, було внесено безліч пропозицій, зокрема, – виділити у поліклінічному відділенні кабінет медико-психологічної реабілітації для воїнів, які приїхали із зони АТО чи обладнати для них одну з палат у неврологічному відділенні.

Наші герої

Звіт волонтерів видався не сухим та конкретним, як зазвичай буває на зібраннях такого плану, адже у залі були присутні чоловіки, заради яких і працює Координаційний комітет. Тож, порушуючи усі регламенти, їх раз за разом запрошували до слова і кожен виступ підтримували гучними оплесками. Згадували й тих, кого у залі не було. В`ячеслав Назаренко розповів про нашого земляка Геннадія Путинця, який ціною неймовірних зусиль зумів самотужки вибратись з-під Дебальцевого: був поранений, контужений, не знав, де саме перебуває, шість разів «наривався» на бойовиків, зачепив «розтяжку», яка, на щастя, видалася сигнальною, пив воду із струмка, ночував у розбитому БТРі, мало не потрапив під кулю снайпера, але таки вижив і добрався до своїх. «Коли ми їхали у Щастя, то заїхали до Гени у шпиталь, розповів В`ячеслав. –  Мужня людина, герой. Вже не хлопець сидів перед нами, а чоловік. Він не погоджується з тим, що його відправлять «у запас», а збирається воювати далі».

Директор краєзнавчого музею Віта Ямборська розповіла про співпрацю колективу, який вона очолює, з волонтерами Координаційного комітету і воїнами зі Сходу, про те, якими експонатами поповнюється тепер музей, про значення згаданої співпраці у питанні виховання патріотизму у підростаючого покоління. Учасник бойових дій Валерій Коцар зі славного батальйону «Айдар» вручив Віті Миколаївні прапор України, який перебував з нашими бійцями у місті Щастя, що на Луганщині. «Колись там було красиве місто з красивою назвою, а тепер – самі руїни, – зазначив Валерій. – Ми стоїмо на передньому краї, ось хлопці бачили, коли приїжджали. Велика подяка усім волонтерам за їхню турботу, особливо за машини, які вони нам передали. Дякую від усього нашого підрозділу, де більшість бійців – золотонісці, і не боюся брати на себе таку відповідальність! Мені часто кажуть у рідному селі: «А навіщо ти туди поїхав? Нема що робити? Чи грошей схотів заробити?»

Так от нехай би поїхали і спробували заробити, бо завдяки нашим «заробіткам» вони сьогодні не знають, що таке жити у підвалі і ховати своїх дітей. Цей прапор – відбитий у «сепарів», він пробитий кулями, на ньому залишилися підписи бійців, які загинули». Брудний, пошматований прапор Віта притулила до грудей, як найцінніший скарб, і зі сльозами на очах поцілувала героя-атовця. Побратим Валерія Роман Кравченко розгорнув перед присутніми прапор Золотоноші, який пройшов з ним «усе Дебальцеве», бо Роман носив його під пластиною бронежилета.  «У цього прапора теж героїчна історія і я хочу повернути його нашому міському голові, тут підписи живих і полеглих бійців 128-ї бригади і 40-го батальйону «Кривбас». Цей прапор бачив справжніх героїв і хоч бронежилет не вдалося вивезти з Дебальцевого, символ Золотоноші ми врятували». Віталій Войцехівський попросив дозволу потримати святиню у своєму кабінеті, доки краєзнавчий музей переселять в інше приміщення.

Віктор Олефір з Вільхів, якого побратими його сина називали на війні «Батею», на власні очі побачив усі жахи війни. Його героїчний син, який зараз лікується у шпиталі, вивіз з-під Дебальцевого на єдиному вцілілому БТРі близько 50 бійців! «Зустріли мене там дуже тепло, – розповів мужній чоловік. Дуже хлопці були вдячні за передачу із Золотоноші! Та що ж, посиділи трішки, полягали спати, а вранці – вже на передову. Повернулися побиті, поранені…

Волонтер Сергій Кузнєцов підняв тему патріотичного виховання молоді. Він запропонував організувати у місті спортивно-патріотичний клуб і подякував за співпрацю присутнім у залі директорам шкіл №2 і №3 Ларисі Павленко і Олені Вертипорох за постійну участь у заходах, які організовує Координаційний комітет, зокрема, у проводах бійців на передову.

Дякували учасники зібрання небайдужим жителям міста, членам комітету Миколі Овчаренку, Віктору Рябенькому, Ігорю Кобцю та багатьом іншим безвідмовним помічникам і благодійникам.

Аплодував зал того вечора і гельмязівським волонтерам: Юрію Іщенку, Олексію Лісовому і мужній жіночці Валентині Фіндюк, син якої служить  у зоні АТО, тому мама вже не раз побувала у гарячих точках ( у Волновасі і Станиці Луганській) і рветься на передову, щоб хоч чимось там допомагати. Поки що Валю туди не беруть, але вона не втрачає надії. Усі вони – члени загону «Гельмязівська сотня», який налагодив у цьому селі виготовлення сухих борщів і поставив цей процес на широку ногу, залучивши до роботи односельців. Юрій – керівник загону, Олексій – водій, який відвозить ті борщові набори (і не тільки) на передову. Присутні щиро вітали своїх колег з Гельмязова, адже саме отакі, прості й добрі люди підтримують дух бійців на передовій і вселяють віру у серця пересічних українців – перемога буде за нами!

Марина БІЛЕЦЬКА, тижневик “Златокрай”
Фото: Анатолій Янголь