“Від того, що ми схопимося за голову і сидітимемо, легше не стане”, – інтерв’ю з головою баскетбольної федерації міста

Сьогодні зачепимо тему, котра в силу обставин, що затьмарили все суспільство, часто-густо відходить на другий, і навіть на третій план. Мова йде про спорт. Зокрема місцевий. Про масовий спорт, з огляду на порожні міські майданчики, навіть і говорити не варто. Проте частина золотонісців таки знаходить час для свого здоров’я. Ще менша – для організації дозвілля інших. Не можна сказати, що наше місто – не спортивне. Далеко не в кожному райцентрі три команди грають у вищій футбольній обласній лізі, дві – баскетбольній. Регулярно проводяться змагання з баскетболу, міні-футболу, волейболу та інших, менш «розкручених» видів спорту тощо. Та вулиці все одно порожні.

Про підсумки міського чемпіонату з баскетболу, особливості організації сучасної команди, про плани і перспективи міського спорту, а також про залучення молоді сьогодні спілкуватимемося з головою міської Фередації баскетболу, а також одним з керівників колективу «Легіон» Артуром Абрамовим.

– Артуре, перш за все, звісно, цікавлять ваші враження від міської першості, котра нещодавно завершилася.

– В цьому році чемпіонат відбувся дещо не так, як хотілось би взагалі. Команд менше, а через це довелось змінювати формат, грати в два кола. Зазвичай ми проводили плей-офф. Цього ж разу сенс відпав – просто дублювати третє коло було б нецікаво і нелогічно. Через фінансові труднощі не приїхали декілька доволі сильних команд з інших міст. Наприклад, Сміла, яка в приймала участь у першому чемпіонаті. Драбова не було. Тут пояснення просте – така ситуація в країні. Розраховував, що візьме участь, як завжди, «Форсаж», але в них теж склались певні обставини.

– Але тим не менше, турнірна дистанція сподобалась?

– Так, бо за відсутності «Форсажа» нав’язати серйозну боротьбу намагались хлопці з «Меджика». Справді було цікаво. Ця золотоніська молодь імпонує багатьом. Але, чесно кажучи, був впевнений на 120 відсотків, що молоде покоління «Легіона» таки сильніше за них. Все-таки, деякі щойно ефектно відіграли на шкільних змаганнях, всі мають ігрову практику на чемпіонаті області серед дорослих. І не один рік: той самий Тараненко бігає три роки, Ярошенко, Наливайко – другий рік. Ці люди пройшли через серйозні турніри, вони мають досвід, у них відсутній страх.

– Але все-таки юні «легіонери» на обласному чемпіонаті залучаються в меншій мірі…

– У Золотоноші є свої обмеження – не більше одного «чужого» гравця. В Черкасах таких умов немає, тому частина наших гравців – жителі інших міст. Там заявка повинна складатися з 14 гравців. Ми доповнюємо її черкаськими баскетболістами, адже рівень тих змагань вищий, а ми не можемо брати в заявку людей просто «для галочки». Нам треба гравці, які будуть виходити, грати і давати реальні результати. Якщо ж ми не маємо достатню кількість своїх, то ми беремо «чужих». Це логічно. Така практика поширена всюди.

Баскетбол чемпіонат Золотоноші 2015 26

Фінал чемпіонату міста – 2015

– Відповідно і ставляться вищі завдання?

– Для них задача стоїть – боротись за «четвірку». А якщо так, то вони цьому рівню справді відповідають. Не з повітря ж вигадані такі завдання. Вони можуть і намагатимуться це зробити.

– Наскільки складно буде досягти такого успіху?

– Дуже складно. Перші три команди значно сильніші за всіх – «Ветеран-Баскет», «Черкаси» та дубль «Черкаських мавп». З ними нелегко грати, їхній рівень вищий на голову. Є й два аутсайдера. Це – ДЮСШ та ЧП, команда приватних підприємців, які просто збираються пограти для власного задоволення, на ставлячи для себе жодних турнірних завдань.

– Чи важко в наш час створити команду на кшталт «Легіона»?

– По-перше, цим займається не одна людина. І не дві, і не три. Просто так склалося, що я, так би мовити, обличчя організації. Взагалі, у нас все умовно: хто там директор, хто заступник тощо. Часу це все відбирає доволі багато. Але якщо ми згуртувалися з людьми, яким це подобається, приносить задоволення, які мають бажання виділяти вільний час спорту, то чому ж ні? Ми ставимо цілі, ми розуміємо реальні можливості команди. Ми формуємо плани на майбутнє, перспективи турнірної боротьби, думаємо, яким чином залучати молодь до спорту.

Баскетбол чемпіонат Золотоноші 2015 29

Юні “легіонери” у компанії не менш юного гравця “Черкаських мавп” Дмитра Скапінцева

– Тобто нинішня плеяда юних «легіонерів» – це лише початок?

– Так, ми наразі долучаємо до тренувань дітей 5-7 класів, які з задоволенням переймають досвід. З гімназії юних хлопців не беру, оскільки там справді є кому займатись ними. Я запросив трьох хлопчаків з п’ятої школи. Діти мають бажання, проте нема кому його реалізувати. Вони справді віддаються цій грі. Батьки знають мене особисто, довіряють, тому й розуміють, що нічого поганого я їм не зроблю. Прогрес і цілеспрямованість спостерігаються. Вже бачу, що вони мислять інакше. Будемо мати надію, що надалі бажання не втратиться.

– Наближається тепло – пора вуличного спорту. Які плани у Федерації на весну та літо?

– Звісно ж, як завжди, ми проведемо стрітбольний турнір. Влітку, коли буде справді тепло. Перші два роки ми організовували турнір або на початку червня, або в кінці травня. Цього разу ще обдумаємо як зробити краще: щоб і студентам, і школярам було зручніше. Залежно від їхніх навчальних графіків (сесії – у студентів, ЗНО – у школярів).

Також буде невеликий сюрприз – до Золотоноші на ці змагання приїде хлопець, який грає у США. Він приймає участь у NCAA –  вища студентська ліга, після якої гравці потрапляють у NBA. Сам він черкащанин. Імені поки що називати не буду. Під нього ми й будемо підлаштовуватися, адже це буде справді цікаво.

Окрім стрітболу, плануємо провести баскетбольний кубок, за умови наявності бажання у команд – в два дні, «на виліт».  Якщо ж буде знову 4 колективи, то й не буде сенсу у турнірі. Навіщо проводити знову те саме, що ми бачили взимку? Тому й розраховуємо на відкритий чемпіонат. Сміляни, черкащани – хай їдуть, яка різниця. Це – досвід. Це – видовище.

– Щодо Федерації – чия ідея створення, хто допоміг, або ж, можливо, запалив?

– Поштовх мені дали дві особи – міський голова і Олександр Нагорний, президент Федерації баскетболу Черкащини. Він мені розповів яким чином це здійснити, а місцеві футбольні тренери, зокрема Руслан Ізвозчик, допомогли практично, адже в них вже був досвід створення таких об’єднань у футболі. Я виступаю у ролі голови, Олександр Мірошник («Форсаж») – заступник. Але входять до Федерації, звісно ж, представники всіх команд.

Дуже радує факт, що цим цікавиться мер. Я кажу так не для того, щоб віддати шану. Аби не ця трагічна ситуація в країні, за рік було б зроблено немало на баскетбольній ниві. Ми з ним детально все обговорювали та планували. Та й, чесно кажучи, не хочу нікого образити, але я пережив багатьох міських голів та чиновників. Він – перший, хто реально цікавиться спортом: і баскетболом, і волейболом, і футболом. Ми б не створили навіть цю організацію, я б не ризикнув таким займатись, не маючи підтримки.

стрітбол

Стрітбол у Золотоноші

– Окрім дорослого спорту, на вашу думку, як очільника Федерації, які шляхи залучення молоді до масового спорту? І чи є кого залучати?

– Я відвідав один тур шкільного чемпіонату серед хлопців. Можливо, це буде неприємно чути, але, якщо відкидати гімназію, чесно кажучи, нема на що дивитися. Посидівши 10 хвилин, зрозумів, що відсутня не просто ігрова модель – у них початкової бази нема. З гімназією зрозуміло, там традиції споконвічні. Ще я вчився три роки у покійного В’ячеслава Івановича Носенка. Ще був легендарний Адаменко у третій школі. Зараз тренерів, окрім Борисовича (Єгоров, – ред.) я не бачу. Вони хороші судді, вчителі, футбольні тренери. Але в баскетболі системи нема.

Як заохочувати молодь? В першу чергу, треба зробити поштовх у голові. Побачивши видовищний турнір, майстрів гри, дівчат-черлідерів, частина молоді в будь-якому випадку зацікавиться цим видом спорту. Так, далеко не факт, що хлопець стане баскетболістом. Але й це не мета. Маю надію, що за допомогою тих самих «Черкаських мавп», яких ми постійно запрошуємо, через наші турніри, щодо яких існують великі плани, буде передаватись той необхідний імпульс молодому поколінню.

– Чи вважаєте ми важливим місцевий спорт з огляду на напіввійськовий стан та кризу в країні?

– Звісно! Людей завжди треба трохи розвантажувати. Розумієте, трагічна обстановка нікуди не подінеться все одно. Але ж ми живемо, нам треба якось рухатися далі, будувати щось нове. Треба жити в кінці кінців, розвиватися! Від того, що ми схопимося за голову і сидітимемо, легше не стане. Кожен має робити те, що може, допомагати тим, чим може. Це теж допомога! При тому, суттєва допомога суспільству. Хай діти краще займаються спортом, аніж нескінченно проводять час у питних закладах. Так, ми не святі, не приховуємо. Ми всі люди. Але ті масштаби, якими охоплено цією епідемію молодь, справді вражають!

Читайте також: