Гельмязівська сотня: Як золотоніське селище перетворилось у великий волонтерський центр

Ще торік 30 серпня на сесії Гельмязівської сільської ради ухвалили рішення про допомогу односельцям, мобілізованим під час першої хвилі для участі у антитерористичній операції – таких тоді було семеро. Троє депутатів – Юрій Іщенко, Наталія Камінська та Валентина Кобзаренко – взяли на себе обов’язок виходити в людні місця із скринькою для збору коштів. Базарний день – субота – приносив найбільше благодійних пожертв. Потім ці гроші передавали родинам військовослужбовців, які купували для наших захисників одяг, бронежилети та іншу амуніцію, потрібну на війні. Згодом кількість земляків на сході України та їх потреби стали змінюватися, і волонтери розширили сферу своєї діяльності. Шукали, де вигідніше оптом придбати спальні мішки, термобілизну, рукавиці, балаклави тощо, купували все це за рахунок грошей, зібраних громадою.

Волонтери поширили в селі оголошення про те, які речі потрібні у зоні військових дій. І люди активно стали зносити свої гуманітарні пакунки до сільської ради. Депутати, до яких приєдналося десятки небайдужих односельців, вирішили назвати свій численний волонтерський загін «Гельмязівською сотнею». Розташувалися у кімнатах сільської ради – тут депутати поза будь-яким графіком, майже безперервно, вели свій особливий прийом. Якось Юрій Іщенко побачив телесюжет про те, як у Черкасах добровольці центру забезпечення військовослужбовців у зоні АТО готують сухі борщі. Уже наступного дня він був у обласному центрі, розшукав таку собі Ірину, яка знала всі тонкощі приготування страв тривалого зберігання для постачання українським військовим. Вона поділилася всіма секретами. І вже з понеділка у Гельмязові люди почали приносити до «Гельмязівської сотні» електросушарки. Потім спільним коштом придбали вакууматор. Далі на кожному кутку села, на кожній вулиці депутати повідомили, що потрібні овочі – борщовий набір. Для зручності – знайшли транспорт, об’їхали село і зробили чималий продуктовий запас. Валентина Фіндюк, син якої Руслан служив у Севастополі, а після загарбання Криму пішов добровольцем на Схід, очолила жіночу кухарську бригаду – тепер її називають завідуючою харчоблоком. Їй постійно допомагають Валентина Микитась, Валентина Чуйченко, Лариса Костюк, Катерина Пухтинська та багато інших жінок, які щодня знаходять кілька годин, щоб попрацювати на волонтерській кухні. Найраніше приходить Надія Коваленко, допізна затримується ввечері.

Першу порцію сухого борщу волонтери попробували самі, пригостили односельців і тільки переконавшись, що страва має смак домашнього вітамінного харчу, поставили роботу на потік. Чистять, ріжуть, січуть моркву, буряк, капусту, цибулю, закладають у сушарки, постійно хтось чергує біля приладів, слідкують за дотриманням санітарних норм. Потім готові овочі завакуумовують у спеціальні пакети. На них клеять етикетку «Борщ волонтерський» та детальний рецепт приготування страви у польових умовах. Визначили, що оптимальна порція – на 5 – 6 літрів води. Цього вистачить, щоб гарячим обідом посмакували 8 – 10 осіб. До записки додають сіль, томат, спеції. А ще на всіх пакунках повідомляють телефони Юрія Іщенка – керівника «Гельмязівської сотні», який при потребі проконсультує, як зробити борщ смачнішим, та Валентини Фіндюк – вона вислухає хлопців, допитається про настрій і про те, що їли і чим би ще хотіли поласувати. Точного обліку не ведуть, але вже передали щонайменше сто порцій борщів, яких вистачає на тисячу їдоків. Паралельно гельмязівські куховарки квасять капусту, а коли відправляють передачі, то ще вдома печуть хліб, пиріжки. Із настанням холодів стали готувати та фасувати лікувальні суміші – лимони з медом та імбиром. Найстаршою волонтеркою називають 72-річну Євдокію Макарівну Карпенко. Пригадують, як оперативно вона приготувала 5-літрове відро засмажки, запекла й натушкувала в духовці сала – щоб солдатам передали все свіженьке й домашнє.

Жодна з організацій, які працюють на території Гельмязова, не залишається осторонь волонтерських справ. Громадою робили і передавали на передову буржуйки та водогрійки. Підприємці допомагають грошима і транспортом. Кожен із жителів села щось віддає із свого двору. Аби тільки швидше на Україні запанував мир, і наші мужні чоловіки живими й здоровими повернулися додому. Пасічники приносять мед, Микола Петрович Титаренко – цілий бідон привіз і спеціальну лопатку, щоб зручно було розфасовувати у меншу й зручну тару. Учні Гельмязівської школи провели великий збір макулатури, щоб виручені від цього кошти пішли на допомогу українській армії. Дві тонни вторсировини принесли у громадську волонтерську касу 2700 гривень. А потім школярі організували благодійний ярмарок із продажу домашньої випічки – таким чином продавши товару на 2340 гривень.

Гуманітарні вантажі від «Гельмязівської сотні» у зону АТО доставляють члени Золотоніської самооборони, волонтери з Черкас, місцевий підприємець Олексій Лісовий, на бусику якого написано, що це не просто машина, а «Летючий голландець», Олександр Кобзаренко. Їздила в зону АТО й безстрашна та енергійна Валентина Фіндюк. У неї ввесь час під рукою карта Донецької та Луганської областей, на якій позначено всі гарячі точки та місця, поблизу яких служать хлопці й чоловіки із сіл Золотоніщини. Вона веде своєрідний щоденник волонтерських справ. На окремій сторінці перелічено уже десять маршрутів, за якими рухалися продовольчі та інші вантажі із Гельмязова.

На волонтерському крилі Гельмязівської сільської ради постійно працює швейна машинка. Рукавиці особливого крою на три пальці шиє Ольга Калюжна. Допомагає в кравецьких справах Ольга Філюшкіна. У цьому цеху виготовляють устілки, навчилися шити дуже зручні білі балаклави. Тут пакують зібрані теплі речі – люди віддають не тільки ті, які були у вжитку, а й спеціально куплені для армійців нові. Згадувана вже старійшина серед доброчинців Євдокія Карпенко не втомлюється в’язати рукавиці та шкарпетки.

Звіт про роботу волонтерського загону «Гельмязівська сотня» за минулий рік займає дві сторінки. Його може вивчити кожен бажаючий, піднявшись на другий поверх приміщення сільської ради. Поряд фотографії із зони АТО і скринька для пожертв. Тут завжди чергує Світлана Борисівна Лемещенко.

– Постійно, як на роботу, до нас приходить 23-є волонтерів, – розповідає Юрій Валентинович Іщенко. – Проте усіх добродіїв-помічників – сотня, навіть не одна – бо немає в Гельмязові людини, яка хоч би чимось не допомогла українській армії.

– Там – наші діти, вони справжні патріоти, з честю виконують свій обов’язок перед Батьківщиною, а тут – наш фронт, – кажуть жінки, які нічого не шкодують, аби тільки всі захисники на Сході Україні були нагодовані, обігріті, захищені, живі й здорові повернулися додому.

– Сільська рада всіляко сприяє роботі волонтерського загону, – додає сільський голова Гельмязова Людмила Могила. Її чоловік – правоохоронець – зараз перебуває у службовому відрядженні на Донбасі.

Сьогодні «Гельмязівська сотня» хоче розв’язати дві проблеми. Перша: треба, щоб більше людей із навколишніх сіл дізналися про її роботу і почали взаємодіяти в інтересах земляків-військових та всіх учасників антитерористичної операції. Друга: закінчилася особлива текстурована плівка для ефективного вакуумування продуктів, нову партію її можна купити, але це недешево, волонтери знову ж сподіваються на підтримку благодійників.

Джерело: Офіційний сайт Золотоніської РДА