“У невеликому містечку люди щиріші, відвертіші, природніші”, – інтерв’ю з золотоніською письменницею Мариною Троян

Спостерігаючи за результатами всеукраїнських літературних конкурсів, можна помітити приємну для суспільства тенденцію – лаври переможця дедалі частіше здобуває молодь. Цей факт розвінчує міф про те, що молоді люди «ні до чого не прагнуть», «не читають», «не можуть створити нічого оригінального». І вдвічі приємніше бачити, що з-посеред імен переможців найпрестижніших конкурсів, над визначенням яких провели копітку роботу визнані сучасні письменники України, уже не вперше звучить ім’я Марини Троян із Золотоноші.

Кілька років тому вона здобула Міжнародну україно-німецьку літературну премію імені Олеся Гончара за роман «Збій» і отримала нагороду в Національній спілці письменників України, піднялася на сцену Міжнародного конкурсу «Коронація слова», щоб отримати ІІ премію в найпрестижнішій номінації «Романи» за твір «Обліковець». Наразі цей роман вийшов друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» і, судячи з того, що в пошукових системах інтернету почастішало прохання «завантажити роман «Обліковець» Марини Троян», письменниця потроху здобувається на свою аудиторію. Про те, якою була її дорога до перемог, про творчі плани на майбутнє та про інші важливі події її життя, – цікавимося в Марини Троян.

– Пані Марино, коли і як ви почали писати? Чи мріяли стати письменником?

– Почну з того, що ще до школи я почала багато читати. Мала багату фантазію, тож у мене не виникало труднощів з тим, щоб образно і яскраво уявити собі те, про що писалося в книжках, і навіть доповнити тим, чого там не було. У дитинстві вигадувала нові історії про знайомих персонажів, дещо намагалася кривеньким почерком записати. Створювати своїх власних наважилася у старших класах школи – спочатку у віршах, потім в оповіданнях. Перші твори були суцільним польотом фантазії – про жирафеня під грибом і мурашку зростом до салатового неба. Потім дещо «приземлилася». Про письменництво як професію ніколи не думала, мені просто подобалося писати.

– Звідки ви родом?

– Я народилася й виросла у містечку Іванків, що на Київщині, там закінчила ліцей. У Золотоношу приїхала вже по закінченні вишу за чоловіком.

– Хто став першим читачем і критиком ваших творів?

– З таким мені пощастило. Маю сестру-близнючку Олену. Крім того, що завжди і в усьому була у мене першою довіреною особою, вона з дитинства книжки «їла», як насіння. Тому маю в одній особі рідну людину, яка «без задніх думок» бажає мені тільки найкращого, та професійного прискіпливого читача з бездоганним смаком, який не буде «мазати медом»,  а скаже, як є.

– Ви пишете вірші чи суто прозу?

– Хоча починала з віршів, наразі йде тільки проза. Не тому, як дехто вважає, що прозу писати легше – навпаки, на мій подив, виявилося, що гарну прозу писати важче, ніж вірші. Просто у прозі маю більше, як казала одна противна, але розумна казкова баба, «де розгулятися».

– Хто ви за освітою? Чи допомагає вам ваш фах у написанні творів?

– За фахом я юрист. Зі школи ці два захоплення – право та література – крокували поруч, реалізовувала себе в обох: конкурси, олімпіади, роботи Малої академії наук. Але професію здобувати хотіла саме юридичну, на це працювала, і в одинадцятому класі стала переможцем  універсіади «Інтелектуал ХХІ століття» та отримала грант на навчання у вищому навчальному закладі. Фах, звісно, дається взнаки і під час творчості.  Якості, необхідні для хорошого юриста і хорошого письменника, ті самі: організованість, допитливість, терплячість, скрупульозність, схильність до самоосвіти. Тож, можна сказати, розвиваючись як юрист, письменника у собі я також «підтягувала». Багато перенесла з юридичної практики у творчість. Та, всупереч думкам порадників, брала звідти не сюжети. З професійного досвіду винесла дещо складніше – характери героїв, які, як відомо, мають породити вчинки, що в свою чергу створюють долю.

– У яких літературних конкурсах ви брали участь? Чи одразу вдавалося перемагати?

Ще за шкільних років подавала збірку оповідань на міжнародний конкурс творів молодих українських літераторів «Гранослов», нагородою переможцю якого є видання власної книжки. Але стала лише дипломантом. Наступного разу пощастило більше – на всеукраїнському конкурсі «Вірю в майбутнє твоє, Україно!» здобула перемогу. Книжок тут не видавали, але ця перемога, разом з іншими досягненнями, допомогла отримати грант.  На наступний конкурс – здобуття премії імені Олеся Гончара – подала аж через десять років, коли написала свій перший роман «Збій». Через рік  другий роман «Обліковець» подала на «Коронацію слова».

– Про що ваші твори, зокрема ті, які здобули премію Олеся Гончара та відзнаку «Коронації слова»?

– Про людей, які шукають себе. Це стосується обох романів. У другому романі присутня містична лінія, але вона несе в собі чи не більше реального смислу, ніж інші.

– Які твори української й зарубіжної літератури найбільше вплинули на вас як на творчу особистість?

Мене такі питання завжди застають зненацька. Я стільки перечитала книжок – справді вартісних, і кожна мала якийсь вплив. Як можна виділити лише кілька? Тим більше, що згадуються ж зазвичай ті, що перечитувалися нещодавно – по гарячих емоціях. І не обов’язково саме вони найбільше вплинули. Якщо конче необхідно щось назвати, нехай будуть «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко (від того, які фокуси вона виробляє зі слів, у мене аж подих захоплювало), та «Джейн Ейр» Шарлоти Бронте (з дитинства мені подобалась, і в різному віці, перечитуючи, бачу там щось нове).

– Що допомагає вам у творчості, що заважає?

– Допомагає любов до читання. Коли довго не читаю, відчуваю, яким збіднілим стає мій словниковий запас. Заважають насамперед лінощі. Адже робота над романом може просуватися лише за умови, що незалежно від настрою, натхнення, інших зовнішніх обставин щодня сідаєш і пишеш.

– Що для вас означають перемоги?

– Перемоги – це насамперед підбадьорення. Ще – ознака того, що займаєшся своєю «спорідненою працею», як писав Сковорода. Але це не привід покинути юриспруденцію – свою професію я також люблю.

– Ви мешкаєте в Золотоноші? Чи якось вплинуло життя в містечку на те, про що ви пишете?

– Оточення не може не впливати на людину, тим більше на письменника. Взагалі, треба сказати, у невеликому містечку люди щиріші, відвертіші, природніші. Більшість моїх героїв – вихідці саме з такого середовища. А Золотоноша – це вже невіддільна частина моєї біографії: тут я почала свою трудову діяльність, тут народився син…

– Які ваші творчі плани?

– Писати далі. Що саме – життя підкаже.

 Спілкувалась Тетяна Синьоок

Марина Троян 01 Марина Троян 02 Марина Троян 03 Марина Троян 04

Читайте також:

comments powered by HyperComments