Любов Денисюк » Вони всі мої, рідні

Ідилічна краса засніженого парку вчора увечері була особливою: від військкомату від’їжджали 17 справжніх чоловіків на війну. 13 рядових солдат і 4 офіцери із Золотоніщини та Драбівщини прощалися із рідними та друзями, з випадковими перехожими та представниками політичних, громадських, волонтерських організацій.

Були жіночі сльози, звучав надривно Гімн України, лунало «Слава Україні!» та «Героям слава!».

Звичайно, солдати поїдуть спочатку до навчального центру у Старичеві, офіцери- до Львівського інституту імені Петра Сагайдачного. А вже потім – на передову…

Душу рвало від гордості за цих хлопців і тривоги за них. Коли запитують: «А ви теж когось проводжали свого?», хочеться відповісти: «Вони всі мої, рідні»

Проводжали аплодисментами. Розходилися кожен зі своїми думками. Але об’єднувала всіх спільна молитва за них – наших рідних, найкращих, найсміливіших, найвідповідальніших.

Господи, Творець неба і землі, будь їм охороною, захистом, єдиним джерелом мудрості і натхнення! Поверни їх сильнішими, ніж вони поїхали від нас. Нехай повернуться сини до матерів, діти до батьків, чоловіки до дружин. Щоб було кому відбудовувати зранену Україну і захищати її.

золотоніський комісаріат мобілізація 01 золотоніський комісаріат мобілізація 02 золотоніський комісаріат мобілізація 03 золотоніський комісаріат мобілізація 04