Про життя дитячих закладів, де ростуть і виховуються маленькі хлопчики та дівчатка, можна розповідати багато. Усе, що є у садочках, створено за допомогою тат і мам, таких ініціативних, люблячих, далекоглядних. Передаючи вранці вихователю в руки дитя, батьки спокійно ідуть на роботу. У золотоніському дошкіллі немає не талановитих вихователів, тому прикро буває за прояви негативу з боку деяких “вдячних батьків”, які часом трапляються, і ранять душі керівників та працівників дошкільних закладів.

Таку думку наводить Олена Булко, методист з дошкільного виховання, на сторінках тижневика «Златокрай» (№3 від 15 січня). Чому ж деякі тата і мами поводять себе, м’яко кажучи, не завжди коректно?

Прояви агресії іноді неминучі, адже не про все можна говорити від­крито, спокійно, об’єк­тивно. Особливо, коли мова йде про дитячі проблеми під час пере­бування у дошкільному закладі. Мало хто з бать­ків спокійно і з розумін­ням сприймає інформа­цію, наприклад, про не­гативну поведінку дитини і буває вдячний за корис­ні поради щодо переви­ховання. Існує певна ка­тегорія тат і мам, які зав­жди знаходять приводи для розгортання конфлік­тів, спричиняють галас навколо справи, яка, нас­правді, виїденого яйця, як-то кажуть, не варта.

Вислуховуючи грубі, несправедливі звинува­чення та необґрунтовані претензії деяких батьків, педагог-дошкільник не має права відповісти їм у такій самій формі, бо керу­ється своєрідним кодек­сом честі вихователя: бу­ти уважним до батьків, да­ти їм можливість вислови­тись; проявити увагу і тер­піння, не розмовляти зве­рхньо або запопадливо; висловлювати згоду з батьками; відстежувати свої емоції та підтримува­ти спілкування у спокійно­му тоні та ще багато іншого.

Щоб подолати агресію нестриманих батьків, ви­хователю треба бути вива­женим, мудрим, спокій­ним, чуйним, ввічливим.

Інколи підгрунтям для виникнення суперечок стають, здавалося б, зов­сім не конфліктні причини. Наведу кілька прикладів:

– мама просить керівни­ка закладу змінити ранко­ве меню і включити до нього омлет, бо її дитина дуже його любить. Та ма­ма, схоже, не знає, що у дошільних закладах кате­горично заборонено цю страву, як і усі смажені;

– інший тато постійно ви­магає не годувати дітей го­роховим супом чи буря­ком, аргументуючи це тим, що вони мають погані сма­кові якості;

– деяким мамам спало на думку змінити режим дня у дитячому садку і не ви­водити дітей на прогулян­ку взагалі;

– інший тато, навпаки, погрожує вихователю те­лебаченням і судом, бо вона, мовляв, скоротила прогулянку у холодну по­году, щоб не морозити ді­тей чотири години. Тоді як тато, вичитав в інструкції, що прогулянка на свіжо­му повітрі повинна трива­ти саме стільки, але забув уточнення: у теплу пору року! І до того ж – чотири години протягом усього дня!

Батьки виявляють агре­сію і проти вихователя, який, буцім-то, не захищає їхню донечку чи сина від однолітка. Ще й намага­ється пояснити, що діти мають властивість свари­тися під час ігор. На це батьки реагують занадто гнівно і намагаються са­мостійно вплинути на чу­же дитя, кричучи на ньо­го. Найгірше, що ці, так звані “розборки”, відбува­ються у присутності дітей, які отримують психологіч­ну травму.

Які ж поради можна дати нестриманим дорослим, які, прикриваючись благи­ми намірами, поводять се­бе неврівноважено, спот­ворюють інформацію, не­суть у колективи дітей та дорослих негатив і плану­ють “грозовий сценарій”, погрожуючи людям, які виховують їхніх дітей, від­даючи їм частинку своєї ду­ші.

Перша порада – звер­нутись до психолога, який надасть відповідні реко­мендаційні матеріали для підтримки та опори, які будуть корисними для розв’язання конфліктних ситуацій. Друга порада – уникати так званого “ефекту снігової лавини”, адже будь-яку сварку мож­на не “родмухувати”, під­ливаючи масла у вогонь, а припинити, перетворивши на плідну розмову. Третя – це техніка активного спілкування, виявлення зацікавленості, підтримка співрозмовника, сформу­льована конкретна при­чина та вирішення проб­леми за допомогою фак­тів і нормативних доку­ментів.

Користуючись нагодою освітній фахівець пропонує усім дорослим налаштуватися на доброзичливе ставлення одне до одного і власним прикладом виховувати у малечі найцінніші риси – повагу до інших, любов і терпіння.