Політичні підсумки 2014 року. Частина 2: Українська весна [ФОТО, ВІДЕО]

Вже 22 лютого, під час втечі найбільш легітимного президента, Золотоноша нарешті звільнилася від радянського рудименту, за яким 23 роки пестливо доглядали місцеві голуби та комуністи, не забуваючи вчасно поновлювати гвоздики біля ніг Вождя.

Місцеві активісти підчепили пам’ятник тросом до вантажівки та досить швидко, під оплески чималої аудиторії, демонтували його. Після повалення, на його місці встановили прапор України та фотографії загиблих на Майдані.

Уламки відвезли на територію КП “Міськводоканал” для подальшої реалізації металу на користь місцевого бюджету.

Сам факт знесення викликав масу обурення у носіїв пострадянських “духовних скрепів”, який, проте, поступово стихав за мірою наближення вглиб країни “русского міра”. Остаточно питання було зняте після публікації плану реконструкції центральної площі.

Пам'ятник Леніну 01 Пам'ятник Леніну 02 Пам'ятник Леніну 03 Пам'ятник Леніну 04 Пам'ятник Леніну 05 Пам'ятник Леніну 06 Пам'ятник Леніну 07 Пам'ятник Леніну 08

24 лютого відбулось історичне позачергове засідання сесії Золотоніської районної ради, на яке завітали численні представники громадськості. На порядку денному розглядалось питання про призначення нового голови районної ради та його заступника, оскільки за декілька днів до того Микола Собченко, який виконував ці обов’язки, нарешті написав заяву на звільнення.

Після таємного голосування головою було обрано екс-директора цукрового заводу у Пальмірі Валерія Саранчу, представника фракції “Наша Україна”, його заступником – Олександра Нагаєвського, позапартійного депутата, голову профспілки працівників освіти.

На диво, місцеві жителі найбільше обговорювали не кадрові пертурбації, раптові масові втечі з померлої Партії регіонів, або ж подальші перспективи чи план дій громади, а просто-таки найстрашнішу подію початку 2014 року – появу деяких активістів на засідання Ради у масках (!). Така реакція дивувала тоді, проте не зараз. Подальший ланцюжок подій (точніше їхня відсутність) підтвердив логічність обурення та неготовність суспільства носити назву “громадянське”.

Наступного дня слідче управління прокуратури Черкаської області раптово почало розслідувати кримінальне провадження проти тоді ще де-юре діючого губернатора Тулуба за фактами заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України – привласнення державного майна в особливо великих розмірах.

Підозрюваного оголошено в розшук, вирішувалося питання про обрання йому запобіжного заходу. Щоправда, це не завадило йому, як і більш одіозним колегам-зрадникам, спокійно залишити територію Україну, уникнувши покарання.

Тим часом в Кединій горі активісти черкаської Самооборони відвідали дачу нардепа-регіонала Володимира Олійника, котрий був один з сподвижніків тих самих диктаторських законів, які і спричинили заворушення на вулиці Грушевського в Києві.

Місцезнаходження одного із рупорів минулого владного режиму на той час було невідоме, тому активісти завітали на подвір’я його домоволодіння на Золотоніщині. До людей ніхто не вийшов, активісти гуляли подвір’ям, фотографували маєток, заглядали у вікна та обклеювали паркани наліпками з портретом Олійника та написами «брехун». Активісти нічого не ламали і поводилися мирно.

Це не завадило згодом відкрити карну справу за проникнення на приватну територію народного обранця, котрий так і не поніс жодної відповідальності за свої попередні дії. Більше того, нахабство Олійника не знало меж, коли в кінці 2014 року він подав позов до суду на журналістку, яка назвала його “закони 16 січня” однією з причин подальшої ескалації конфлікту.

дача Олійника

Проблема правопорядку у перший постмайданівський тиждень постала як ніколи гостро. Справа була зовсім не в громадських порушеннях (рівень злочинності значно впав під час “перехідного” періоду), а скоріше в національній безпеці, адже достеменно невідомо, скільки “тітушок”, незгодних силовиків чи інших незрозумілих елементів роз’їхалось по всій країні і скільки на руках у них зброї. Як виявилося згодом, ареалом їхнього подальшого існування став Донбас та Крим, хоча й охороняти порядок в інших регіонах теж було потрібно.

Як зазначив тоді ще депутат Верховної ради Леонід Даценко, на вулицях Черкас не було жодного міліціонера, який би охороняв громадський порядок, а на дорогах області жодного працівника ДАІ. Чи не єдиним місцем, де можна було побачити “живого ДАІшника” стало золотоніське кільце на автодорозі Київ – Дніпропетровськ. Однак там працівники державтоінспекції також не стояли на дорозі, а спостерігали за рухом автотранспорту з-за вікон КПП.

“Відсутність міліції на вулицях, як би це парадоксально не звучало, сьогодні дисциплінує громадян і водіїв, однак правоохоронці зобов’язані виконувати свій обов’язок, адже держава і громада наймали їх на роботу саме для цього. А те, що зараз відбувається в Черкаській області – відвертий саботаж. Тому або міліція повертається до роботи, або її всю треба звільняти, починаючи від начальників, і закінчуючи простими сержантами”, – поділився враженнями від мандрівки областю народний обранець.

Золотоніська ж міліція відверто звернулася за терміновою допомогою до місцевих громадян, закликаючи політиків та громадських активістів організувати співпрацю між жителями міста та людьми в погонах.

Представники Державтоіснпекції звернулися за допомогою у патрулюванні доріг до членів Спілки автомобілістів, а працівники Золотоніського міськрайвідділку МВС констатували факт, що на той момент у Секторі охорони громадського порядку працювало лише троє службовців патрульно-постової служби, а на посаду дільничого інспектора відкрито аж 5 вакансій.

Того ж дня на засіданні Народної Ради було оголошено про утворення сотні Самооборони для допомоги у підтримці правопорядку на вулицях міста. Ініціатор – золотоніський осередок «Правого сектору».

Сама “Народна рада”, будучи прекрасної ідеєю та можливим визначальним чинником у становленні нового громадянського суспільства, стала черговою невдачею. Великі плани були зруйновані неорганізованістю, політичними амбіціями окремих її членів, відсутністю спільного плану дій та якісної інформаційної роботи, що призвело до повного нерозуміння з боку жителів міста та району.

Перше засідання відбулось 26 лютого у Районному Будинку культури. На порядку денному зустрічі стояло єдине питання – легітимізація та окреслення фронту робіт на початковий період діяльності, задачі та принципи роботи.  Делегати мали обрати координаторів щойно створеної громадської організації для подальшого налагодження співпраці жителів міста.

Серед задач діяльності організації були окреслені наступні: боротьба з корупцією на всіх рівнях, з хабарами, посильна допомога всім жителям міста та району у боротьбі за їхні права на всіх рівнях.

Пожвавлення у залі та розкол думок викликала ініціатива, оголошена ведучою заходу, щодо закріплення постійних членів Ради – це п’ятеро осіб, названі «совістю ради». За її словами, це люди, котрі проявили найбільшу активність під час подій на Майдані, які мають довіру від громади і пройшли справжнє бойове по хрещення на Майдані, а без їхнього голосування жодне рішення Народної ради ухвалене не буде.  До цього списку увійшли Петро Головня, Руслан Яковенко, Олександр Лошков, Валерій Коцак, Володимир Шестак. В кінці кінців більшість делегатів, не дійшовши згоди, просто залишили зал.

народна рада

Місцеві дужі чоловіки тим часом активно стали до охорони громадського порядку. Поряд із щоденним спільним патрулюванням вулиць та автомобільних доріг, на трасі “Бориспіль-Запоріжжя” в чорнобаївському напрямку було організовано блокпост у відповідь на ймовірну загрозу з боку Сходу країни.

Рішення про його створення було ухвалене через провокації в Золотоноші (спроби зняття державного прапору біля будівлі РДА, розстріл гімназії з пневматичної зброї, побиті вікна на деяких комунальних та приватних установах) та напружену ситуацію в країні в цілому.

На блокпості постійно чергували представники самооборони, громадські активісти разом з працівниками міліції та ДАІ міста. Патрулювання відбувалося цілодобово по змінам: мінімум 4 особи вдень та до 8-ми вночі. По обидві сторони блокпосту були встановлені дорожні «фішки» та кілька конструкцій на випадок дощу.

Велика кількість активістів, залучених тут, згодом пішла захищати свою країну у зоні україно-російського конфлікту на Донбасі.

NOVATEK CAMERA

Чутки про можливі провокації, аж до терактів, почали ширитись містом перед 9 травня. Тоді здавалось, що цей день обов’язково використають антидержавні елементи для дестабілізації ситуації. За декілька діб до святкування золотонісці вже в паніці переповідали про сотні “тітушок” на придніпровських базах відпочинку.

Сам День перемоги відбувся напрочуд спокійно, проте, як правоохоронці, так і члени Самооборони не спали майже дві доби: окрім безпосереднього патрулювання місць, де проводились масові заходи, ними була здійснена перевірка всіх пам’ятних знаків на предмет наявності вибухових речовин.

Тим часом внаслідок небувалого підняття патріотизму, на фоні політичних змін та воєнної загрози, активізувалася золотоніська молодь. Перша спроба згуртуватися та показати свою позицію відбулася ще 2 грудня, коли школярі та студенти у великій кількості з’явились на центральній площі, де проводився одноденний золотоніський міні-майдан. Згодом частина юнаків та дівчат перемістилась до будівлі Міської ради, де висловила прохання мерові та начальнику відділу освіти не карати вчителів за їхній прогул уроків. Закінчилось все, звісно ж, несанкціонованим маршем під гаслом “Україна – це Європа”.

Політичні протистояння минули, настав час будувати нові суспільні відносини, засновані на зовсім інших засадах – патріотичності, освіченості, культурності. Саме тому золотоніська молодь влаштувала велелюдний патріотичний флешмоб  «Ланцюг Єднання». Його провели 18 квітня на центральній площі міста, яка вже тоді носила неофіційну назву “Героїв Майдану”. Взявшись за руки, хлопці та дівчата створили живий ланцюг, який символізував єдність Сходу та Заходу нашої країни.

Усім бажаючим учасники акції малювали прапорці та національну символіку на обличчях, а також на руки зав’язували жовто-блакитні стрічки. Опісля вирушили в парк Шевченка, де перед постаментом Кобзаря колективно заспівали гімн.

Загалом в патріотичному флешмобі взяли участь до ста активних жителів міста. Як наголошували організатори акції, всі учасники “Ланцюга Єднання” організовувалися самостійно.

ланцюг єднання

Наступна акція відбулась за місяць. 17 травня молоді золотонісці долучились до всеукраїнького “Мегамаршу у вишиванках”, організувавши ходу патріотично налаштованих однолітків.

Близько 100 осіб, вбраних у національний одяг та “озброєних” жовто-блакитною символікою, обрали традиційний для подібних заходів маршрут – від постаменту з танком, алеєю троянд, до пам’ятника Шевченкові, де після імпровізованого віче був виконаний Національний гімн України.

Під час ходи молоді золотонісці виконували українські національні пісні та привертали увагу до себе “трендовими” нині гаслами “Слава Україні – Героям Слава”. Також частина учасників заходу проводили патріотичну пропаганду у супермаркетах міста, де також лунав гімн.

мегамарш у вишиванках

Закінчимо ж огляд Української весни у Золотоноші не зовсім приємним фактом. Наприкінці травня оптимістичні оцінки щодо якісних змін жителів країни та нашого міста зокрема були дещо підкориговані після появи скандального відеорепортажу черкаського журналіста Валентина Чернявського.

Заради експерименту він пробував купити голоси виборців за кандидата в президенти України Олега Царьова. На площі встановили столик і почали агітувати: 300 гривень до виборів – і 300 після…

Читайте також:

Політичні підсумки 2014 року. Частина 1: золотонісці і Майдан [ФОТО, ВІДЕО]

comments powered by HyperComments