Рік, що минув, відзначився колосальним сплеском політичної та громадської активності у Золотоноші. Тихе інертне болото раптом перетворилося на бджолиний рій, чому в першу чергу сприяв Майдан, що саме вирував на столичних вулицях.

У нашому місті протестів не було, та й чи існувала потреба? Натомість велика кількість золотонісців, витрачаючи власний час, кошт, здоров’я чи, навіть, роботу, вносила свій вклад у початковий (наголошуємо саме на цьому слові, адже недалекоглядний той, хто вважає датою закінчення втечу Золотого Батона) етап Революції Гідності.

Після перших смертей, коли на барикадах застрелили Нігояна та Жизнєвського, наш люд сколихнуло. Потік бажаючих долучитись до протестувальників збільшився в рази. Зовсім скоро, коли режим в останній агонії почав відміняти рейсові автобусні маршрути, а хоч трохи підозрілих пасажирів приватних «бусів» просто висаджували під Борисполем, транспортна проблема постала гостро. Ба, навіть на КП наші ж працівники МВС одного разу затримали мікроавтобус з черкаськими свободівцями. Активістів не затримали, проте сам транспортний засіб лишився під райвідділком. На допомогу прийшли власники автомобілів. Без жодних відкритих оголошень, але люди завжди знали, хто їде на Київ і коли.

Перші сором’язливі прояви громадянської активності були зафіксовані на площі перед Торговим центром, де не фасаді нового ринку невідомими були розклеєні світлини загиблих майданівців. Минали дні і з загостренням конфлікту там з’являлось все більше лампадок, листівок і, що найголовніше, теплих речей. Які місцеві активісти справно відвозили на Майдан. Завершилось все банально – директор ринку зняв все, мотивуючи, що на ринку це не потрібне явище.

Було й декілька акцій. Нічого особливо, звичайна політична показуха з претензіями на значимість від тоді ще опозиції, на кшталт  нашумівшої «Україно, вставай»: марш центральною вулицею та напівспонтанна нічна хода до райвідділку МВС.

Декілька золотонісців брало участь у невдалому та зіпсованому тітушками штурмі Черкаської ОДА, після якого один з них таки був заарештований на два місяці. Були там і місцеві правоохоронці. Як декларувалося, для забезпечення громадського порядку. Очевидці, котрим вдалося всіма правдами і неправдами втекти із оточення центру Черкас, зазначали, що тили прикривали не спецпідрозділи, а саме звичайні міліціонери. Чи були там задіяні золотонісці, історія замовчує. Та й може і не потрібно вже про це знати? Надто багато часу минуло і перекинуло все шкереберть.

Золотоноша ж стала одним із центрів грандіозного судилища, коли сімом затриманим черкащанам наші судді штампували «два місяці в СІЗО» швидше, аніж видають талончики у реєстратурі поліклініки. Зауважимо, що підтримати законно і незаконно затриманих (всі знають, ЯК арештовувались люди в той вечір навколо ОДА) золотонісці не спромоглися. Можливо, зіграла роль абсолютна відсутність комунікації.

Апогею ж зимові події для нашого міста досягли в останній день, коли розпочався відлік страшної трагедії для України – кількість загиблих раптово перевалила за сотню. Тоді, наче відчуваючи, образно кажучи, свободу від кайданів, за декілька годин золотоніський блок-пост біля Новодмитрівки назбирав декілька сотень людей. Як виявилося, ми вже вміємо все – за годину створено бойові загони, автомобільне забезпечення, тилове тощо. Надвечір місто вже мало повноцінний редут із повністю готовими громадянами, як морально, так і фізично. Мета проста: перекрити шлях тітушок та додаткових спецзагонів силовиків як з Києва, так і на Київ. Ну й Золотоношу убезпечити від страхіття, яке вже переживали ті самі Черкаси: ще були свіжі спогади про сафарі найманців зі Сходу на черкащан зимовими вечорами.

Ходили чутки і про тітушок в самій Золотоноші. Історія наросла вже такими «бородами», що стверджувати бодай щось тут ми не будемо. Але місто справді прокинулося і це факт.

Невелика кількість золотонісців того вечора стояла на черкаському блок-пості, котрий розташувався біля дамби. Дві сотні активістів мали на меті не випускати з міста підсилення спецпризначенців та зустрічати те, що в теорії таки зуміло б прорватися з Новодмитрівки. Там історія банальніша – загін чи то луганського «Беркуту» чи то місцевого «Грифону» (прокуратура ще досі дивовижним чином відповідей на ці питання не надала) розігнав натовп за 5 хвилин – гранати, кийки, дві автоматні черги та розбитий вщент автобус 306-го маршруту. Одна жертва і купа жорстоко побитих черкащан в околицях.

Очевидці згадують доволі показовий вчинок, який характеризує всю тодішню міць українців. Щільні ряди оборонців стоять і чекають на напад силовиків, що крокують до них з мосту. До зіткнення лишається метрів зо 20, вже розриваються гранати, аж ось зі сторони мосту під’їжджає наш автобус. Порожній. Не довго думаючи, водій розвернув «маршрутку» поперек дороги, перегородивши простір та огляд нападникам! Можливо, це врятувало декілька життів.

А от з Новодмитрівки таки ніхто не прорвався. Два автобуси тітушок були зупинені та передані правоохоронцям. Сам блокпост проіснував ще декілька днів, після чого втратив сенс свого існування. На жаль, не надовго. Вже в березні був споруджений новий редут, на Чорнобаївському напрямку. Але це вже інша історія, про яку згадуватимемо далі.

Це ж місце стало не просто символом золотоніського спротиву, а й точкою масового паломництва. Всі, від малого до великого, вважали за честь побувати там. Декілька днів, яке наше місто згадуватиме все життя.

[Далі буде]

p.s. Ми не претендуємо на повну об’єктивність і точно не можемо в рамках цього матеріалу згадати все і всіх. Якщо ви маєте бажання поділитись власними спогадами, думками чи раритетними медіа-матеріалами, ласкаво просимо на сторінку “Про нас”.

Читайте також:

Політичні підсумки 2014 року. Частина 2: Українська весна [ФОТО, ВІДЕО]