Сергій Марченко » Про «мерські проекти», інформаційну роботу та медіа-грамотність

  • Чуєш-чуєш? От ти мені скажи, тільки відверто.. Проект-то мерський? Мерський, ні?
  • Та ні… А з чого ви взяли, що він мерський?
  • Ну, так люди говорять.
  • Хто говорить?
  • Всі говорять.
  • А чому, на вашу думку?
  • Забагато новин, які вихваляють життя у місті…

Такий діалог трапився з людиною, чиє ім’я, звісно ж, називати не буду. Це не важливо. Розмова, після якої я вийшов повністю збентежений, втративши спокій на декілька діб. Ну ось так: працюєш-працюєш, намагаєшся бути об’єктивним, закликаєш до співпраці і тут р-раз – кліше тобі вже добрі люди приписали.

Довго думав над причинами. І зробив декілька висновків, які зараз намагатимусь довести до читача та бодай в чомусь переконати.

Висновок №1. Ми не винні в тому, що представники міської влади нарешті остаточно (перші етапи були пройдені раніше) зрозуміли беззаперечну важливість і користь інформаційної роботи в сучасному постіндустріальному медіа-суспільстві. Ми не винні в тому, що люди справді зацікавлені (!) у поширенні інформації. Максимально ефективному поширенні.

Натомість, як здається, ми винні в тому, що не бігаємо за рештою, не «клянчимо» навколішках: «ну дайте ж нам інформаційний привід». Точніше, бігаємо. Деякі вже зрозуміли і результати бачать. Решта ж вважає себе наскільки прекрасними, що інформація має поширюватися сама по замовчуванню, а кореспонденти інтернет-видання «Золотоноша» повинні вміти читати думки на відстані. І головне, щоб ще й «достатньо жорстко» розкритикували мера (були й такі претензії).

Окрема ж частина непереборних свято впевнена в тому, що самим своїм існуванням та для розвіяння підозр ми просто зобов’язані публікувати всі їхні фантазії, чутки, або ж справді істинну інформацію, вперто не підкріплену ані фактами, ані конкретними коментарями конкретних осіб. Тобто, ви пишіть собі. Інакше, за що стояв Майдан, якщо нові ЗМІ також продажні?

Ще раз наголошу – двері відкриті для всіх. Тільки з достовірною інформацією і наявними відповідальними за її розповсюдження особами. Контакти – на сайті. Приклади – запрошуємо до перегляду історії публікацій.

Висновок №2. Катастрофічне небажання проводити інформаційну роботу.

Ну, не звик наш люд до такого, живемо ми ще в радянську епоху, що поробиш. Епоху, в якій інформація в місцевій пресі з’являлась дозовано, цензуровано та після довгих походів «на ковер». Ну і, звісно ж, варіантів формату подачі лише два: або «ударники, активісти, герої праці», тобто піднімаємо до небес, або ж «позор тунеядцу и пьянице», тобто відверто мішаємо з лайном. 25 років минуло, а свідомість досі очікує чогось подібного. Тому поява будь-якого стороннього джерела – це вже форс-мажор для свідомості типового  жителя типового райцентру.

От  тільки живучи у 21 столітті і зовсім не бажаючи думати в напрямку медіа, повірте, зовсім не варто потім скаржитись, чому на мій спортивний  турнір приходить так мало глядачів, чому ніхто не допомагає у волонтерській роботі, чому ніхто не з’являється на еко-акції, мітингу чи марші, чому в кінці кінців люди не знають, який я хороший?

І не знатимуть. І не ходитимуть. До того ж врахуйте, поки ви не заповнюєте інформаційне поле своїми корисними справами, його заповнюють абсолютно непотрібні та часто шкідливі джерела та явища. Це стосовно питання інертності населення та молоді зокрема (а тема насправді дуже обширна, тому колись ще про це поговоримо).

Чи може розраховувати керівник підприємства на додаткові «плюшки», не проводячи якісну інформаційну роботу?

Чи матиме ефект діяльність установи, якщо про неї нічого не знатимуть, або ж отримуватимуть офіціозні сухі повідомлення?

Чи буде популярною приватна ініціатива або ж гарний приклад від простого жителя без всебічного висвітлення?

Ні, ні і ще раз ні. Хто досі цього не зрозумів, тих жорсткий конкурентний сучасний світ дуже швидко викине з потяга. І не факт, що й після цього прийде усвідомлення.

Висновок №3. Неправильний вектор потреб медіа-аудиторії.

Майдан окрім змін політичних та соціальних приніс ще доволі цікаву міні-революцію. Це – кардинальні зміни у свідомості та потребах потенційного споживача інформації. Майдан – місце народження нової формації української журналістики, заснованій на сучасних прогресивних тенденціях інформаційних технологій. Крім того, цей період охарактеризувався надшвидкими змінами у особливостях сприймання інформації та очікувань від неї. І більше, споживач вже не хоче просто отримувати визначені кимось межі, він хоче творити сам. І тягнеться до тих, хто це робить.

Яскравий приклад – Громадське телебачення. Проект, котрий так і не зумів повністю відповідати цьому статусу, проте заслуговує на якнайбільшу увагу.

Інша сторона медалі: споживач, відходячи від старих рамок, забув вчасно зупинитися. Як наслідок – основним джерелом інформації часто-густо стають сумнівні спільноти у сумнівних соцмережах. Все б нічого, та велика частина населення  таким чином стає жертвою інформаційних воєн – як зовнішніх, так і внутрішніх.

Не важливо, що ти говориш, наскільки відповідаєш за слова, які наслідки матиме це. Важливо, що тебе зобов’язані опублікувати. Бажано анонімно, бо хто ж по шапці отримувати хоче?

А веду я ось до чого – друзі, давайте не плутати і не об’єднувати в одне ціле соцмережі та ЗМІ. Хто очікує чогось більшого від видання – контакти відкриті і до діалогу люди готові. В кого пальці не заморюються висловлювати претензії у соціальних мережах та спільнотах, так чи інакше пов’язаних з нами, не забувайте, де ви знаходитесь. Всього лише на розважальному порталі, в якому наші спільноти, в порівнянні з анонімними клоаками сусідів – це верх компетентності та адекватності.

Хочеться серйозної , виваженої інформації? Ласкаво просимо на наше видання!

Читайте також:

comments powered by HyperComments